Бельгія може стати наступною точкою вибуху боргової кризи в Європі через фіскальні розбіжності та ринковий тиск

⑴ Під тінню кризи суверенного боргу у Франції Бельгія може стати наступною точкою займання для всієї єврозони.⑵ Один із уроків європейської боргової кризи понад десять років тому полягає в тому, що спалах суверенної боргової кризи не визначається розміром економіки: тоді Греція становила лише 2,5% економічного виробництва єврозони, але майже спричинила розпад союзу.⑶ Країни єврозони взаємно пов'язані через ринок облігацій, а ЄС не є федерацією американського типу; інтеграція боргів під керівництвом Європейської комісії є метою Брюсселю, але досягти її буде важко.⑷ Брюссель довгий час спільно фінансується на ринках капіталу через Фонд наступного покоління ЄС, надаючи членам гранти й кредити, від чого особливо виграють Іспанія та Італія; спільні боргові зобов'язання поступово зростають завдяки новим інструментам фінансування.⑸ Брюссель уже усвідомив, що фрагментований ринок капіталу під час кризи лише погіршить ситуацію: якщо якась країна-член опиниться під тиском на борговому ринку, спекулятивний капітал масово рушить до найслабших у фінансовому плані членів, спричиняючи доміно.⑹ Стійкість цієї структури також залежить від кредитоспроможності Федеративної Республіки Німеччина, а вона останнім часом також вже не така стійка.⑺ Французький політичний параліч та проблема суверенного боргу останнім часом широко обговорюються: річний приріст боргу перевищує 5%, до кінця року співвідношення боргу до економічного виробництва, ймовірно, перевищить 120%, фінансова катастрофа явно назріває.⑻ Дефіцит бюджету Бельгії цього року становить близько 5,2% економічного виробництва, що значно перевищує недіючі вже Маастрихтські критерії; частка державного боргу у ВВП країни вже перевищила 110%.⑼ План реструктуризації прем'єра Де Вевере зазнав невдачі: багатомільярдний пакет скорочення витрат, розрахований до 2029 року, було зірвано через розбіжності в правлячій коаліції щодо розподілу реформаторських витрат.⑽ Федеративний устрій Бельгії розподіляє фінансову відповідальність між Фландрією, Валлонією та Брюсселем: ощадлива Фландрія виступає за скорочення видатків, тоді як Валлонія, яка витрачає більше, вимагає уникнення скорочень; кожна політика жорсткої економії миттєво переростає в міжрегіональну боротьбу за владу.⑾ Де Вевере подав у відставку 2 листопада, але король Філіп спочатку її не прийняв, а доручив почати новий раунд переговорів; вирішення фінансової кризи досі не знайдено.⑿ Тиск ринку вже проявляється на борговому ринку: за кілька місяців прибутковість десятирічних бельгійських облігацій піднялася з 3,5% до 4,25%; якщо реформи проваляться, країну може затягнути у боргову спіраль підвищених ставок, зростання витрат на рефінансування та збільшення ризикових премій.